Емоції: друг чи ворог?
Чи чули ви коли-небудь подібні висловлювання щодо себе чи когось іншого: "ти занадто емоційний (-а)!", або "ти береш все близько до серця", або "ти безсердечна людина!", а може бути і так: "подумай логічно, все не може бути так, як ти це собі уявляєш", або "ти занадто переживаєш, так не можна".
Від таких висловлювань можуть залишатися різні почуття – і, як правило, вони не приємні. Начебто нам слід постійно фільтрувати свої стани та прояви. З часом ми засвоюємо такі слова та починаємо заспокоювати себе ними. Допомагають вони недовго, до наступного такого ж зауваження до себе.
Чому так відбувається? Чи хочеться вам щось змінити у вашій поведінці і реакціях? Якщо вас цікавлять ці запитання, то давайте разом розбиратися про природу наших эмоційних станів.
Від таких висловлювань можуть залишатися різні почуття – і, як правило, вони не приємні. Начебто нам слід постійно фільтрувати свої стани та прояви. З часом ми засвоюємо такі слова та починаємо заспокоювати себе ними. Допомагають вони недовго, до наступного такого ж зауваження до себе.
Чому так відбувається? Чи хочеться вам щось змінити у вашій поведінці і реакціях? Якщо вас цікавлять ці запитання, то давайте разом розбиратися про природу наших эмоційних станів.
Почуття - проблеми; почуття - друзі; почуття, які ми не вміємо проявляти.
Є емоції та почуття, які ми вміємо проявляти, і від цього нам буває добре. Наприклад, у колі друзів ми можемо дозволити собі щиро радіти, жартувати, плакати поруч із близькою людиною, боятися або кричати. Проявляючись так, ми відчуваємо себе цілісними та щасливішими.
Є емоції та почуття, які ми проявляємо, але постійно маємо з цим проблеми. Найчастіше так відбувається в сім'ях, в колі близьких людей. Переважно ці емоції пов'язані з відстоюванням власних меж або бажанням чогось досягти. Це можуть бути прояви злості, агресії, роздратування, гніву, страху і таке інше. Це може призводити до проблем у взаєминах з близькими людьми та до відчуття внутрішньої пригніченості. Від цього ми почуваємося погано – навіть до мук совісті і провини.
А є почуття і емоції, які ми не вміємо проявляти. Це ніяк не пов'язано з їх забарвленням або інтенсивністю ( "позитивні" - "негативні"). Це пов'язано з тим, що колись ми від них відмовилися, оскільки це було необхідним на той момент. Найчастіше такого роду почуття й емоції осідають десь у нашому тілі та приносять нам дискомфорт або хворобливі відчуття. Але ми, звичайно, можемо довго цього не помічати.
Є емоції та почуття, які ми проявляємо, але постійно маємо з цим проблеми. Найчастіше так відбувається в сім'ях, в колі близьких людей. Переважно ці емоції пов'язані з відстоюванням власних меж або бажанням чогось досягти. Це можуть бути прояви злості, агресії, роздратування, гніву, страху і таке інше. Це може призводити до проблем у взаєминах з близькими людьми та до відчуття внутрішньої пригніченості. Від цього ми почуваємося погано – навіть до мук совісті і провини.
А є почуття і емоції, які ми не вміємо проявляти. Це ніяк не пов'язано з їх забарвленням або інтенсивністю ( "позитивні" - "негативні"). Це пов'язано з тим, що колись ми від них відмовилися, оскільки це було необхідним на той момент. Найчастіше такого роду почуття й емоції осідають десь у нашому тілі та приносять нам дискомфорт або хворобливі відчуття. Але ми, звичайно, можемо довго цього не помічати.
Чи варто нам знати про всі наші емоції? Які з них приносять задоволення, а які навпаки – дискомфорт? Чи потрібно їх проявляти, відчувати і досліджувати?
Для початку, спробуємо згадати, навіщо ми взагалі відчуваємо емоції.
За прояв емоційних станів у нас відповідає лімбічна система (сукупність ряду структур головного мозку), яка у свою чергу регулює життєві функції, необхідні для виживання і пристосування в нашому світі.
Наші емоції і почуття сигналізують нам про справжні потреби – від інстинктивних до більш усвідомлених: бігти, якщо нам загрожує небезпека; кидатися в бій, якщо є сили захистити себе, своїх близьких або відстояти принципи; піклуватися про людей, щоб проявити любов і ніжність; відчути огиду до чогось, що зараз буде зайвим і захистити себе від цього тощо. Емоції існують завжди, хочемо ми цього чи ні – вони є частиною нашої вегетативної системи
Але буває і так, що, на перший погляд, задоволення потреби буває не завжди вчасним. Не завжди прояв любові буває доречним для когось, не завжди плакати поруч з кимось буває легко, не завжди можна сміятися і, тим більше, кричати
Таким чином, ми можемо відносити деякі емоції до "небажаних" . Зазвичай ми це робимо ще в дитинстві та під час нашого дорослішання, умовно маркуючи на "друг" або "ворог". Під час нашого розвитку, становлення особистості і засвоєння правил нашого світу, ми відокремили деякі емоції і почуття від нас самих. Так, наприклад, завдяки соціальним ролям, чоловікам "не можна" плакати і боятися, а жінки не повинні бути агресивними. Світ змінюється, деякі стандарти переглядаються, але від "звичок" не так легко позбутися. Так чи інакше, в кожній сім'ї є свої правила, норми й очікування. Хтось із батьків бачив у своїй дитині переможця спортивних змагань, хтось хотів видатного лікаря. А комусь було байдуже до переживань та втоми, головне, щоб вчився добре! І найчастіше наше життя так і складається - не завжди наповнене, не завжди правдиве. Зате більш зручне і "підходяще".
За прояв емоційних станів у нас відповідає лімбічна система (сукупність ряду структур головного мозку), яка у свою чергу регулює життєві функції, необхідні для виживання і пристосування в нашому світі.
Наші емоції і почуття сигналізують нам про справжні потреби – від інстинктивних до більш усвідомлених: бігти, якщо нам загрожує небезпека; кидатися в бій, якщо є сили захистити себе, своїх близьких або відстояти принципи; піклуватися про людей, щоб проявити любов і ніжність; відчути огиду до чогось, що зараз буде зайвим і захистити себе від цього тощо. Емоції існують завжди, хочемо ми цього чи ні – вони є частиною нашої вегетативної системи
Але буває і так, що, на перший погляд, задоволення потреби буває не завжди вчасним. Не завжди прояв любові буває доречним для когось, не завжди плакати поруч з кимось буває легко, не завжди можна сміятися і, тим більше, кричати
Таким чином, ми можемо відносити деякі емоції до "небажаних" . Зазвичай ми це робимо ще в дитинстві та під час нашого дорослішання, умовно маркуючи на "друг" або "ворог". Під час нашого розвитку, становлення особистості і засвоєння правил нашого світу, ми відокремили деякі емоції і почуття від нас самих. Так, наприклад, завдяки соціальним ролям, чоловікам "не можна" плакати і боятися, а жінки не повинні бути агресивними. Світ змінюється, деякі стандарти переглядаються, але від "звичок" не так легко позбутися. Так чи інакше, в кожній сім'ї є свої правила, норми й очікування. Хтось із батьків бачив у своїй дитині переможця спортивних змагань, хтось хотів видатного лікаря. А комусь було байдуже до переживань та втоми, головне, щоб вчився добре! І найчастіше наше життя так і складається - не завжди наповнене, не завжди правдиве. Зате більш зручне і "підходяще".
“
Не завжди прояв любові буває доречним для когось, не завжди плакати поруч з кимось буває легко, не завжди можна сміятися і, тим більше, кричати
Ми схильні пояснювати ситуації і ставлення до них на більш раціональному рівні.
На жаль, наше оточення не завжди сприяє прояву всього спектра наших почуттів і емоцій.
З дорослішанням ми й самі не завжди готові їх проявляти і відчувати. Ми схильні пояснювати ситуації і ставлення до них на більш раціональному рівні. Вибудовувати логічні зв'язки, не помічати своїх істинних потреб і діяти виходячи з того, що "правильно" і як прийнято. І це все абсолютно нормально і природньо в нашому світі, де є свої правила та норми поведінки.
Іноді це може доходити до абсурду, оскільки ми не переступимо жодних норм, якщо спробуємо прислухатися до себе або проявитися біля людей тією стороною, яка більш вразлива, чуттєва або може навіть агресивна.
Так було необхідно. З якихось важливих причин ми навчилися відмовлятися від деяких з емоцій і почуттів. Забути їх назви, відчуття в тілі, присвоїти їм "небажані" результати і дати собі чітку внутрішню установку: "не можна!".
Ми навчилися пристосовуватися до навколишнього середовища, ситуацій та поведінки наших близьких людей ще в ранньому дитинстві. Комусь пощастило більше, і в їх сім'ях було менше травмуючих подій, ніж в інших. Але суть у тому, що – з багатьох причин – ми вирішили відмовитися (на несвідомому рівні) від деяких наших почуттів і емоцій. Іноді для того, щоб зберегти відносини в родині або для того, щоб зберегти свою цілісність – а, можливо, те й інше разом взяте. З якоїсь причини, нам не можна було гніватися та кричати на рідних, бути в зневірі або боятися чогось. Можливо, навіть прояв гордості був не зовсім прийнятним. Ми засвоїли ці правила, знайшли в собі потрібну реакцію на це, навіть вигадали відповідну дію – все задля того, щоб забезпечити собі місце й існування в тому оточенні, де ми опинилися.
З дорослішанням ми й самі не завжди готові їх проявляти і відчувати. Ми схильні пояснювати ситуації і ставлення до них на більш раціональному рівні. Вибудовувати логічні зв'язки, не помічати своїх істинних потреб і діяти виходячи з того, що "правильно" і як прийнято. І це все абсолютно нормально і природньо в нашому світі, де є свої правила та норми поведінки.
Іноді це може доходити до абсурду, оскільки ми не переступимо жодних норм, якщо спробуємо прислухатися до себе або проявитися біля людей тією стороною, яка більш вразлива, чуттєва або може навіть агресивна.
Так було необхідно. З якихось важливих причин ми навчилися відмовлятися від деяких з емоцій і почуттів. Забути їх назви, відчуття в тілі, присвоїти їм "небажані" результати і дати собі чітку внутрішню установку: "не можна!".
Ми навчилися пристосовуватися до навколишнього середовища, ситуацій та поведінки наших близьких людей ще в ранньому дитинстві. Комусь пощастило більше, і в їх сім'ях було менше травмуючих подій, ніж в інших. Але суть у тому, що – з багатьох причин – ми вирішили відмовитися (на несвідомому рівні) від деяких наших почуттів і емоцій. Іноді для того, щоб зберегти відносини в родині або для того, щоб зберегти свою цілісність – а, можливо, те й інше разом взяте. З якоїсь причини, нам не можна було гніватися та кричати на рідних, бути в зневірі або боятися чогось. Можливо, навіть прояв гордості був не зовсім прийнятним. Ми засвоїли ці правила, знайшли в собі потрібну реакцію на це, навіть вигадали відповідну дію – все задля того, щоб забезпечити собі місце й існування в тому оточенні, де ми опинилися.
“
Ми навчилися пристосовуватися до навколишнього середовища, ситуацій та поведінки наших близьких людей ще в ранньому дитинстві.
Часто такі емоції і почуття, як злість, гнів, гордість стають для нас ворогами. Вони виявляються для нас небажаними, небезпечними і невідповідними. Це може стосуватися будь-яких емоцій, навіть "позитивно забарвлених" - все залежить від того середовища, де ми перебували: в наших сім'ях, будучи дітьми, подружжям або навіть батьками. Прояви таких емоцій не давали нам ні вигоди, ні задоволення. Ми будемо намагатися ховати такі емоції, підміняти їх іншими і всіляко відмовлятися від них.
Ми зараз не будемо аналізувати, чому саме не можна було це робити, в чому причина такої взаємодії в сім'ях, розбирати генеалогічне древо та вирішувати, хто мав рацію, а хто - ні.
Ми зараз не будемо аналізувати, чому саме не можна було це робити, в чому причина такої взаємодії в сім'ях, розбирати генеалогічне древо та вирішувати, хто мав рацію, а хто - ні.
Ви діяли настільки творчо, що це заслуговує величезної поваги до вас і до вашої особистості.
Важливим зараз є те, що ми вміємо творчо пристосовуватися до багатьох ситуацій так, щоб не зруйнувати нашу психіку і забезпечити собі виживання. Можливо, для багатьох це прозвучить надто голосно - "виживання", адже, якщо розібратися більш раціонально, нам не могло нічого загрожувати на фізичному рівні. Але дитяча психіка виявляється дуже чутливою і шукає ті рішення, які дійсно можуть зберегти нас і на фізичному рівні, і на ментальному. Тож не слід шукати винуватого у цій ситуації. Ви діяли так, як могли; більш того – ви діяли настільки творчо, що це заслуговує величезної поваги до вас і до вашої особистості
На жаль, в дорослому житті це вже не приносить переваг. Ми можемо помітити, як деякі ситуації постійно продовжують повторюватися в нашому житті. Ситуації, які нам не подобаються, але ми реагуємо звичними способами - або не виявляємо наших емоцій і почуттів щодо когось або чогось, або як і раніше, виявляючи емоції, зазнаємо невдачі. В основному це стосується відносин з людьми і самим собою. Якщо вам це здається знайомим, то швидше за все, це трапляється через нашу нездатність перепрожити повністю ті емоції, стани, відчуття і почуття, які ми раніше віднесли до категорії "ворогів" і небажаних. Щоб вийти з цього замкнутого кола, нам потрібно відновити свою рівновагу. Але єдине, що може нам допомогти, це заново познайомитися з самими собою: відчути, що відбувається з нами, дати вийти назовні накопиченому і схованому. Це можливо лише через прояв тих почуттів та емоцій, які виникають.
Це не завжди легко зробити у звичних обставинах, особливо, якщо у нас щодо цього є забобони. Це нешвидкий спосіб, так як звички, з якими ми живемо, і наші переконання не завжди допомагатимуть нам у цьому. Потрібна буде допомога та підтримка близьких людей або, якщо ви на неї наважитися, - психотерапія. Та головне тут - ваше усвідомлене бажання. Байдуже, буде це в стані відчаю чи втоми, чи у більш стабільному прояві. Не настільки важливо, як і коли, але набагато важливіше, з ким.
Може трапитися так, що ми раптом виявимо, що за нашою злістю ховається зовсім інше почуття – на перший погляд зовсім непомітне. За тривогою може бути сором або вина. Або навпаки. А почуття гніву виявиться не завжди руйнівним. У будь-якому випадку, все не так, як здається, і що більше ми пізнаватимемо себе, то менше страху у нас залишатиметься.
Це не завжди легко зробити у звичних обставинах, особливо, якщо у нас щодо цього є забобони. Це нешвидкий спосіб, так як звички, з якими ми живемо, і наші переконання не завжди допомагатимуть нам у цьому. Потрібна буде допомога та підтримка близьких людей або, якщо ви на неї наважитися, - психотерапія. Та головне тут - ваше усвідомлене бажання. Байдуже, буде це в стані відчаю чи втоми, чи у більш стабільному прояві. Не настільки важливо, як і коли, але набагато важливіше, з ким.
Може трапитися так, що ми раптом виявимо, що за нашою злістю ховається зовсім інше почуття – на перший погляд зовсім непомітне. За тривогою може бути сором або вина. Або навпаки. А почуття гніву виявиться не завжди руйнівним. У будь-якому випадку, все не так, як здається, і що більше ми пізнаватимемо себе, то менше страху у нас залишатиметься.
“
Але єдине, що може нам допомогти, це заново познайомитися з самими собою: відчути, що відбувається з нами, дати вийти назовні накопиченому і схованому. Це можливо лише через прояв тих почуттів та емоцій, які виникають.
Якщо ми намагаємося відокремити від себе частину, яка нам не подобається: ніколи не відчувати страху та болю, не сумувати за рідними та близькими, не заздрити більш успішним тощо, то таким чином ми порушуємо нашу цілісність. Тільки логічно і раціонально мислити, прорахувати всі ходи, обманювати себе і заперечувати те, що відбувається – цього не достатньо, щоб жити наповнено. Спробуйте познайомитися з собою іншим, більш щирим та таким, що не завжди має відповіді на всі запитання. Вам страшно? Це нормально.
Не важливо чи ваші емоції є друзями чи ворогами – головне, що вони існують. Ми не можемо постійно ховатися від самих себе.
Не важливо чи ваші емоції є друзями чи ворогами – головне, що вони існують. Ми не можемо постійно ховатися від самих себе.
“
Вслухайтеся: що саме ви відчуваєте просто зараз?
