Зачароване коло

Буває так, що у житті трапляються ситуації, коли здається, ніби ходиш по колу. Міняються декорації, події, люди, але відбувається те саме. Коли є відчуття написаного сценарію, як у фільмі, але сюжет на стільки очевидний, що тривожно очікуєш розв'язки, яка виявляється знайомою, і стає не цікаво, а часом навіть і нудно. Ви доросла людина, і ніби все розумієте, але емоційно сценарій повторюється, і ви нічого не можете змінити.
Це про вас і здається чимось рідним, як материнське молоко? Мені теж знайомо і не лише з власного досвіду.
Я намагатимусь говорити образно і метафорично. А ви звіряйтесь та приміряйте на себе, чи підходить.

Ви познайомились і закохались з першого погляду. Вам здається, що людина, яка перед вами, саме та, про яку ви мріяли все життя і читали у казках. Це Попелюшка, яка загубила туфельку, а ви її знайшли. Або Принц, який врятував вас від Дракона. Зірочки в очах, метелики у животі.
І тут Попелюшка бреше, що туфелька її розміру, або на категорично відмовляється вдягати сукню, у якій була на балу. Або Принц в принципі знайшов туфельку, але не спішить її вам повертати, чи повернув і мовчить уже пару тижнів.
І постійно в житті то Попелюшки то Принци.
Мої метафори досить обмежені казками?

Спробую інакше. Ви щодня на сніданок їсте вівсянку з медом. Ви знаєте, що у вас алергія на мед, а вівсянка взагалі вам не до смаку, але ж це корисно. Ви звернулись до лікаря і замінили мед варенням або сухофруктами. Але ж вівсянка залишилась, і вона не смакує. Але ви їсте. Бо так корисно.
Так краще? Чи інші метафори вам більше до душі? Автомобільні, тілесні, які стосуються одягу, природи, компьютерів або технологій? Ви можете адаптувати, але розумієте сутність.
Це можуть бути ситуації в особистих стосунках, з друзями, на роботі, повсякденні при спілкуванні з клієнтами, постачальниками, у колективі, або просто у супермаркеті у черзі.

На кого вони схожі люди, з якими ви повторюєте сценарії? Чим вони відрізняються?
У будь-якому випадку це незавершені ситуації, розмови і стосунки.
З однієї з таких я сама і прийшла до терапевта. І з особистого досвіду знаю, что є необхідність прожити. І те, що на одинці емоційно це дуже важко, навіть неможливо, або занадто довго, тому що психіка захищає від переживання. І тоді стається день сурка. Це сумно, але і вибір, як обходитись з собою і своїм життям. Для мене терапія психотерапія стала способом та дала інший досвід. А як у вас?