Меню
Manage cookies
We use cookies to provide the best site experience.
Manage cookies
Cookie Settings
Cookies necessary for the correct operation of the site are always enabled.
Other cookies are configurable.
Essential cookies
Always On. These cookies are essential so that you can use the website and use its functions. They cannot be turned off. They're set in response to requests made by you, such as setting your privacy preferences, logging in or filling in forms.
Analytics cookies
Disabled
These cookies collect information to help us understand how our Websites are being used or how effective our marketing campaigns are, or to help us customise our Websites for you. See a list of the analytics cookies we use here.
Advertising cookies
Disabled
These cookies provide advertising companies with information about your online activity to help them deliver more relevant online advertising to you or to limit how many times you see an ad. This information may be shared with other advertising companies. See a list of the advertising cookies we use here.
Нейронаука

Що таке нейровідмінність: новий погляд на мозок, розвиток і “нормальність”

У цій статті спробую описати, що таке нейровідмінність і чому цей підхід змінює уявлення про аутизм, ADHD, дислексію та інші особливості мислення. І чому це не дефект — а природна різноманітність мозку.
Ще не так давно інакші способи мислення вважалися відхиленням від норми — «розладом», який потрібно лікувати або виправити.
Але сучасна наука і психологія пропонують інший підхід — нейровідмінність (neurodiversity).
Це поняття допомагає побачити різні типи мозку не як дефекти, а як частину природної різноманітності людини.
Такий погляд змінює не лише науку, а й наше ставлення — до себе, до дітей, до інших людей.
Що таке нейровідмінність

Термін “neurodiversity” запропонувала австралійська соціологиня Джуді Сінґер (Judy Singer) у 1990-х роках.
Вона сама належала до аутистичного спектра і прагнула знайти слова, які описують не патологію, а варіацію.

👉 Ідея проста: людські мозки різні — і це так само природно, як різниця у темпераменті чи характері.
Не існує єдиного «правильного» способу сприймати, думати чи вчитися.

🔗 Harvard Health Blog: What is neurodiversity?
🔗 Child Mind Institute: What Is Neurodiversity?

Від “розладу” до “варіації”: як змінюється підхід

Традиційна медицина довго фокусувалася на дефіцитах: що “не так” із людиною і як це “виправити”.
Підхід нейровідмінності пропонує інше бачення: замість виправлення — підтримка і адаптація середовища.
Це не означає, що допомога не потрібна.
Але мета — не зробити людину “нормальною”, а допомогти їй жити комфортно своїм способом.

🔗 Neurodiversity: A scoping review of empirical research
🔗 PMC: The Neurodiversity Approach(es): What Are They and What Do They Mean for Research and Practice?
Кого охоплює поняття нейровідмінності

Під поняттям “нейровідмінність” об’єднується велика група станів і способів функціонування мозку.

Це не діагнози у звичному сенсі, а радше різні шляхи, якими люди сприймають, мислять, відчувають і реагують на світ.
Усі ці прояви утворюють спектр, у якому немає чітких меж.
Кожна людина — унікальна комбінація особливостей, і те, що для однієї може бути труднощем, для іншої — ресурсом.

🔹 Аутизм (Autism Spectrum)Аутизм — це не хвороба, а інакший спосіб сприйняття та обробки інформації.
Люди з аутистичного спектра можуть бути більш чутливими до сенсорних стимулів, мати потребу у передбачуваності, глибоко занурюватися в теми, що їх захоплюють.

У спектрі аутизму є дуже різні люди — від тих, хто потребує щоденної підтримки, до тих, хто веде насичене соціальне і професійне життя.
Це не “ступінь тяжкості”, а різниця в типі підтримки, яка потрібна людині.

🔹 Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (ADHD)ADHD — це інший спосіб регуляції уваги, імпульсів і мотивації.
Мозок людини з ADHD шукає стимул, тому часто “перескакує” з теми на тему,
але водночас може працювати з неймовірною зосередженістю, якщо є інтерес.
ADHD — це не про “непосидючість”, а про інакший ритм нервової системи.
І саме в цьому ритмі часто народжується креативність, гнучкість і здатність бачити світ об’ємно.

🔹 Дислексія, дисграфія, дискалькуліяЦе різні типи нейровідмінності, пов’язані з обробкою інформації:
  • дислексія — складність із читанням і засвоєнням текстів;
  • дисграфія — труднощі з письмом і послідовністю букв;
  • дискалькулія — особливості у сприйнятті чисел і математичних понять.
Ці особливості можуть існувати окремо від аутизму чи ADHD.
Вони часто поєднуються з високим рівнем просторового мислення, візуальної пам’яті й креативності.

🔹 PDA (Pathological Demand Avoidance / профіль уникання вимог)
PDA — це особливий підтип у спектрі аутизму, який характеризується надзвичайною чутливістю до контролю або вимог.
Людина з PDA може відчувати сильний внутрішній опір навіть до звичайних прохань — не через упертість, а через тривогу та втрату відчуття автономії.
Для таких людей важлива повага до свободи вибору, гнучкість у взаємодії, безпечний контакт без тиску.
PDA часто супроводжується високою креативністю, емпатією й тонким відчуттям атмосфери.

🔹 Інші прояви нейровідмінності
До ширшого спектра також належать:
  • синестезія — коли відчуття різних модальностей поєднуються (наприклад, “чути кольори” або “бачити музику”);
  • тривожні та обсесивні схильності, які можуть бути частиною сенсорної регуляції;
  • висока чутливість (HSP) — як окремий тип нервової системи, який часто перетинається з іншими формами нейровідмінності.
🌿 Важливо розуміти: усі ці типи не є “окремими коробками”.
Мозок — гнучка система, і в кожної людини він поєднує кілька рис різних спектрів.
Саме тому важливо не стільки шукати етикетку, скільки розуміти свою унікальну конфігурацію — щоб навчитися з нею жити, підтримувати і берегти себе.

  • Погляд крізь призму спектра дозволяє бачити не відхилення, а різноманіття, і ставити питання не “що не так?”, а “що потрібно цій людині, щоб вона почувалася добре?”.
⚡ Виклики, з якими стикаються нейровідмінні люди

Більшість правил, систем і соціальних очікувань орієнтовані на «нейротиповий» спосіб сприйняття. Тому люди з аутизмом, ADHD, дислексією чи PDA можуть щодня зустрічати дрібні, але виснажливі перешкоди.

Це може виглядати так:
  • Перевантаження — коли навколо занадто багато звуків, людей, інформації.
  • Труднощі у комунікації — не через байдужість, а через інший спосіб обробки сигналів і невербальних натяків.
  • Складність у виконанні “простих” справ — коли завдання стає неможливим через тривогу, сенсорне перевантаження чи втрату фокусу.
  • Хронічна втома від постійного контролю, щоб виглядати “нормально”.
  • Почуття відчуження — коли світ вимагає, щоб ти “був як усі”.

Більшість труднощів виникають не зсередини, а з постійної необхідності пристосовуватись до середовища, створеного під “середнього” мозку.

🔹 Виснаження від адаптації
Багато нейровідмінних людей з дитинства навчаються “бути зручними”: стримувати імпульси, приховувати емоції, копіювати соціальні шаблони.
Це називається маскуванням (masking) — стратегія, що допомагає “здаватися нормальним”, але часто призводить до емоційного вигорання, тривоги, депресії.
Жінки особливо схильні до маскування, тому їхній аутизм чи ADHD довго лишаються непоміченими — аж поки накопичене виснаження не проявляється у вигляді “несподіваної” депресії або кризи.

🔹 Почуття “інакшості” та неприйняття себе
Не завжди хтось прямо говорить людині, що з нею “щось не так”.
Частіше це передається між рядків — через погляди, паузи, інтонації, реакції.
Коли дитина бачить, що інші легко справляються з тим, що їй дається важко — вона робить висновок: “Проблема в мені.”
Так поступово формується внутрішнє почуття інакшості, сором і недовіра до власних реакцій. Навіть якщо зовні така людина здається успішною, усередині може залишатися глибоке переконання:
“Я не вписуюся. Я надто дивний(-а). Я маю старатися більше.”

Багато нейровідмінних дорослих описують це як постійне самоспостереження,
спробу “підлаштуватися”, щоб бути прийнятими.
З часом це призводить до виснаження, втрати спонтанності й глибокої туги за тим, щоб бути собою — без страху осуду.

🔹 Труднощі у соціальних взаємодіях
Інший спосіб мислення часто означає інший спосіб спілкування:
  • для аутистичних людей — прямолінійність, складність у “читанні між рядків”;
  • для людей з ADHD — імпульсивність, перебивання, “надмірна енергія”;
  • для людей із PDA — чутливість до будь-якого контролю, навіть ненавмисного.
Це може ускладнювати роботу в колективі чи близькі стосунки, особливо без розуміння й поваги до різниці.

🔹 Сенсорна чутливість і перевантаження
Багато нейровідмінних людей мають гіпер- або гіпочутливість до звуків, запахів, дотику, візуальних стимулів.
Те, що для більшості є звичайним середовищем, для них може бути виснажливим.
Звідси — потреба у тиші, повторюваних діях, ритуалах, рухах, що допомагають регулювати нервову систему.

🔹 Труднощі діагностики та пізнього усвідомлення
Часто нейровідмінність роками залишається недіагностованою або неправильно визначеною.
ADHD плутають із тривожними розладами, аутизм — із депресією чи межовим типом особистості.
У дорослому віці багато людей випадково дізнаються про свою нейровідмінність — через дитину, партнера або статтю в інтернеті.
Разом із полегшенням приходить і сум за втраченими роками, коли доводилося жити не у своїй системі координат.

🔹 Вразливість до стресу
Через особливості нервової регуляції нейровідмінні люди швидше перевантажуються — навіть якщо зовні виглядають спокійними.
Вони можуть бути гіперреактивними емоційно, мати проблеми зі сном, концентрацією, відновленням після конфліктів.
Для багатьох це не “слабкість”, а нейрофізіологічна особливість, що потребує турботи й безпечних меж
Як терапія може підтримати нейровідмінність

У психотерапії важливо не виправляти, а створювати простір прийняття і саморозуміння.
Особливо ефективні підходи, орієнтовані на контакт і саморегуляцію — як Gestalt-терапія.

Терапевт може допомогти людині:
  • зрозуміти свої особливості,
  • зменшити почуття провини чи сорому,
  • навчитися піклуватися про себе,
  • відновити контакт із власним “я можу, навіть якщо інакше”.
Нейровідмінність — це не мода і не тренд.
Це новий спосіб мислити про людину — з повагою до її унікальності.

Коли ми перестаємо ділити людей на “нормальних” і “інших”, у світі з’являється більше простору — для всіх.

У наступній статті розповім, як психотерапевти можуть підтримувати нейровідмінних людей, створюючи контакт, де можна бути собою без страху осуду.
Людмила Карпенко